Синьо-жовтий символ України

 

Неодмінним атрибутом кожної держави є її символіка – прапор, герб, гімн.

23 серпня ми відзначаємо День Державного прапора України. Це свято було затверджено указом Президента України Леоніда Кучми від 23.08.2004, а доповнено указом Президента України Віктора Ющенка від 07.08.2009. Цими змінами було впроваджено підняття національного прапора в День Державного прапора України, а також під час інших державних свят і проведення загальнодержавних заходів. За 32 роки з дня відновлення української Незалежности ми настільки звикли, що наш стяг синьо-жовтий, що вже трохи забули, як ламали списи навколо того, у яких кольорах він має бути. Пригадаймо ці події.

Першою рішення про підняття синьо-жовтого прапора 14 березня 1990 року ухвалила Стрийська міськрада (Львівська область). Згодом національні стяги замайоріли над ратушами: Тернополя – 23 березня, Львова – 3 квітня та Івано-Франківська – 15 квітня 1990 року. За межами Галичини першою таке рішення ухвалила Житомирська міськрада 13 червня 1990 року. Над Київською міськрадою синьо-жовтий прапор підняли 24 липня 1990 року в присутності 200 тисяч громадян. А наші військові ще в грудні 1991 року саме під синьо-жовтим прапором почали присягати на вірність Україні.

23 серпня 1991 року вперше до сесійної зали парламенту внесли синьо-жовтий прапор. Нині ця реліквія зберігається в почесному порталі на першому поверсі будівлі Верховної Ради. 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення Незалежности.

Втім, пройшло пів року з дня цієї знаменної події, а замість ухвалення рішення про державну символіку під час засідань різних комісій весь час точилися дискусії, яким має бути Державний прапор – синьо-жовтим, синьо-червоним чи, може, малиново-синьо-жовтим. І от настав вирішальний день – 28 січня 1992 року. Тоді перший Президент України Леонід Кравчук у парламенті сказав: «Прапор, за який пропонується проголосувати, вже «працює», хочемо ми цього чи ні. Він уже скрізь, і це та правда, яку ніхто заперечити не зможе». Він закликав припинити цю багаторічну дискусію, бо «той, хто не проголосує за цей прапор сьогодні, він не проголосує за нього ніколи. Але щоб не голосувати, він і далі пропонуватиме «а давайте малиновий, давайте червоний, давайте темний». Постанову Верховної Ради «Про Державний прапор України» підтримали 253 народні депутати, проти проголосували 29. Ухваленою Постановою синьо-жовтому прапору було надано статус Державного, а остаточно цей статус було закріплено ст. 20 Конституції України в 1996 році.

Синій колір нашого державного символа символізує чисте небо, а жовтий - родючі пшеничні поля. Кольори прапору походять від герба Галицько-Волинської держави. Вперше синьо-жовтий стяг було офіційно зафіксовано в 1848 році у Львові, під час так званої «весни народів», де його вивісили над Львівською ратушею як національний прапор. Після цього саме синьо-жовтий стяг набуває дедалі більшої популярності. У 1917 – 1921 роках він був державним прапором УНР. У 1938 – 1939 - Карпатської України.

За радянських часів, звісно, не могло бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Як заявив у 30-ті роки член ЦККП (б) У Павло Постишев, «мы навсегда похоронили главную украинизацию и теперь будем всяко внедрять на Украине червонизацию». За використання синьо-жовтого прапора карали ув’язненням. Ба більше, навіть слова «блакитний», «блакить» стали забороняти, запроваджуючи замість них російські «голубий», «лазуровий». Траплялися випадки, коли за пофарбування на Великдень крашанок горезвісні трійки виносили вирок «за изготовление и распространение цветов националистической символики». Проте навіть за таких умов знаходилися відчайдухи, як, наприклад, Георгій Москаленко та Віктор Кукса, які проти ночі 1 травня 1966 року вивісили синьо-жовтий прапор на даху головного корпусу Київського інституту народного господарства, за що обидва отримали кілька років терміну в таборах суворого режиму. Більш детально про це можна прочитати в статті Миколи Поліщука «Відчайдухи-прапороносці» («Тиждень», № 27, 2011).

Зараз, під час вторгнення росії в Україну, ми ще більше зрозуміли цінність наших символів. Ті, хто навіть недовго був під окупацією, знають, яке це щастя бачити синьо-жовтий стяг на вільній Україні. Тому прапор - це не просто шмат тканини. Це наша історія та наше сьогодення, щедро политі кров’ю українців. До речі, у 2014 році найбільший прапор площею 2400 м² розгорнули в Бахмуті, який уже рік героїчно тримає оборону й де точаться найзапекліші бої. А прапор з Донецького летовища, який славетні "кіборги" кожного дня вивішували над диспетчерською вежею, аж поки ворог її не знищив, тепер двічі на рік піднімають над військовою частиною у Кропивницькому.

Також кожна військова частина має своє бойове знамено, яке є символом честі, доблесті, слави й зобов’язує військовослужбовців вірно служити українському народові та боронити українську державу.

Тож шануймося та поважаймо державний прапор – символ боротьби, звитяги, перемоги й любови до України. 

З нагоди Дня Державного прапора бібліотека ім. П. Й Панча підготувала книжкову виставку.