Шановні читачі! Через технічні причини блог бібліотеки ім. П. Й. Панча деякий час не працював. Проте колектив вчасно готував книжкові виставки, з якими можна було ознайомитися, завітавши до нашої бібліотеки. На жаль, старий блог відновити не вдалося, а новий ми щасливі відкрити величною постаттю Дмитра Донцова, чиї праці має прочитати кожен притомний українець, бо тільки дух творить форму. Приємного ознайомлення!
До 135-річчя від дня народження Дмитра Донцова (10.09(29.08).1883 - 30.02.1973) бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «Ідеолог українського націоналізму».
Для розуміння значення цієї постаті в історії України потрібно,
насамперед, процитувати щоденник іншого видатного українця ХХ століття - Євгена
Маланюка, який занотував, що якщо українство «не послухається
Донцова - не буде нацією. Не послухається Липинського - не буде
державою».
Дмитро
Донцов з’явився на світ 1883 року в українському Приазов’ї, в Мелітополі.
Батько й дід виховували сина в українському дусі. Свою маленьку
батьківщину, де промайнуло дитинство, Донцов називав «нашою Америкою,
етнографічною мішаниною з українців, поляків, жидів, болгарів, німців, греків,
турків і росіян». Маючи, начебто, російське прізвище, він водночас абсолютно
заперечував російські впливи на формування своєї особистості. Донцов
гімназій не кінчав, він закінчив Царськосільський
ліцей. Здобування вищої
освіти на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького
університету зміцнило його українські погляди. Він долучився до лав
Української соціал-демократичної робітничої партії, проте вважав її не
надто послідовною у національному питанні і досить швидко вийшов із партії.
Переживши два
арешти за свою проукраїнську діяльність, Донцов виїхав до Австро-Угорщини, де
навчався на юридичних факультетах Віденського і Львівського університетів. Він
отримав справді блискучу освіту, вільно володів кількома іноземними мовами –
англійською, німецькою, італійською, польською, російською.
Цікаво, що
постать Донцова, його статті та публічні виступи ще у 1913-1914 роках
привернули увагу і неабияк занепокоїли більшовицького лідера Володимира
Ульянова (Леніна). Він називав Донцова «націоналістичним міщанином»
і «проповідником українського сепаратизму». Острах російських
політиків справді можна зрозуміти. Вже від початку 1910-х років у публікаціях
Дмитра Донцова чітко вимальовується ідея відокремлення України від Росії. Вже
тоді він мав неабиякий авторитет серед молоді. Зокрема, спілкування з Донцовим
справило значний вплив на формування світогляду Євгена Коновальця, майбутнього
засновника і лідера ОУН.
Після початку
Першої світової війни Донцов очолив Союз визволення України у Львові, але дуже
скоро залишив його через тиск з боку австро-угорської влади. 1918 року виїхав
до Києва й очолив Українську телеграфічну агенцію (попередник сучасного «Укрінформу»)
при уряді Гетьмана Павла Скоропадського. Рекомендуємо
на інтернет-ресурсі chtyvo.org.ua (djvu) ознайомитися з цим
надзвичайно цікавим щоденником Дмитра Донцова (записи з 29 травня 1918 р.
по 9 лютого 1919 р.) - «Рік 1918, Київ» про спілкування з багатьма
політичними, громадським та культурними діячами України того часу. Дмитро
Донцов в своїх коротких нотатках, писаних не для широкого загалу, подає
надзвичайно глибоку і змістовну характеристику життя Києва в 1918
році. На його сторінках знаходимо й цікавий епізод про зустріч із
керівником більшовицької делегації Дмитром Мануїльським. Той
запитав: «Донцов, Ви ж порядна людина, чому Ви не є
большевиком?» – «Якраз тому, Мануїльський», – відповів Донцов.
А більша частина
статті про Дмитра Донцова «Маніяк. Як бугаєві червоне - так йому слова:
гуманізм, демократія» у представленому на нашій виставці виданні Ярослава
Файзуліна і Володимира Гінди «Україна. У вогні минулого століття: постаті,
факти, версії» (Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015) також присвячена
перебуванню Дмитра Донцова на посаді керівника Українського телеграфного
агенства і Державного бюро преси (фактично прес-служби гетьмана Павла
Скоропадського).
У
міжвоєнний час Дмитро Донцов мешкав переважно у Львові, що тоді був під владою
Польщі. Редагував низку українських журналів (зокрема, дуже
популярний «Літературно-науковий вісник»), публікувався в іноземній пресі.
В нашій виставці представлена книжка «Олена Теліга. О краю мій... Твори.
Документи. Біографічний нарис» (Київ, Видавництво імені Олеги Теліги, 1999) з
трьома світлинами Олени Теліги та Дмитра Донцова 1930-х
років.
1926 року з-під
пера Дмитра Донцова вийшла програмна праця «Націоналізм». Донцов
стверджував, що нація є абсолютною цінністю, а незалежність держави – найвищою
метою. До цієї мети народ має вести його еліта. Охочі можуть ознайомитися з цим
фундаментальним твором Дмитра Донцова
на інтернет-ресурсі chtyvo.org.ua.
Всі політичні
партії і класи мають забути чвари і об’єднати свої зусилля. Керувати
відродженою державою повинен лідер із необмеженими повноваженнями, але із
відчуттям відповідальності за долю всього народу. Такі ідеї цілком відповідали
духові часу після Першої світової війни.
Дмитро Донцов
і автори «ЛНВ» заволоділи цілим поколінням молоді Західної
України. Донцовський «інтегральний націоналізм» прийняла на озброєння
Організація українських націоналістів, створена Євгеном Коновальцем 1929 року.
Переживши сумний досвід поразки визвольних змагань 1917-1921 років, оунівці були
переконані, що за незалежність України слід боротися радикальнішими методами.
Але у серпні 1943 року ОУН(Б) фактично відмежувалася від ідей Донцова, вважаючи
їх надміру авторитарними. Замість гасла «Україна – понад усе!» на
перші позиції було висунуто гасла «свобода народам – свобода
людині!» і «кожному народу – власну самостійну державу!».
Друга світова
війна змусила Донцова назавжди полишити Україну. Він оселився в канадському
Монреалі, викладав українську літературу у місцевому університеті, друкувався у
періодичних виданнях, але залишався осторонь активної політики. Помер на 90-му
році життя 30 березня 1973 року. Похований на українському цвинтарі Святого
Андрія у Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США).
Інтелектуальна
спадщина Дмитра Донцова є вельми багатогранною, але досі залишається у нас
маловідомою. Його блискучий розум, іронія, полемічний стиль і критичне
мислення вражали сучасників. А
радянська пропаганда зробила з Донцова справжнього «монстра». Під впливом
цих установок і тепер залишається чимало людей, які бодай колись чули це
прізвище.
Звичайно, не всі ідеї
Донцова є прийнятними для нашого сучасного читача. Проте ось основна його
теза. Головним ворогом України, основною перепоною до її незалежності та
найбільшою загрозою для її існування є російський імперіалізм. Байдуже, яких
форм він набирає – російського царизму, білогвардійщини чи
більшовизму. Тому Донцов і писав такі пророчі для нашого сьогодення
слова: «Мусимо викохати в собі душу, яка б могла успішно протиставитися
душі Івана IV, яка переживає в Росії свою безнастанну реінкарнацію»…
Нашим читачам
пропонуємо наступні книжки Дмитра Донцова: «Історія розвитку української
державної ідеї» (Київ, «Знання», 1991), «Дух нашої
давнини» (Дрогобич, «Відродження», 1991), «Де шукати наших
історичних традицій. Дух нашої давнини» (Київ, МАУП,
2005), «Дух нашої давнини» (Київ, «Просвіта»,
2016), «Культурологія» (упорядник Юрій Винничук,
Харків, «Бібколектор», 2016). Останнє видання містить в собі вже
наявні до того в нашій бібліотеці «Де шукати наших історичних
традицій», «Дух нашої давнини», крім того збірку «Московська отрута»,
збірку «Росія чи Європа та інші есеї», «Вибрані есеї». Крім того,
рекомендуємо нашим відвідувачам статтю Дмитра Донцова «Микола
Хвильовий» з книги першої хрестоматії української літератури та
літературної критики ХХ ст. «Українське слово» (Київ, «Рось»,
1994). Багато посилань на Дмитра Донцова містить оригінальна книжка Володимира
Панченка «Літературний ландшафт України. ХХ століття. 50 слайдів» (Київ,
Ярославів Вал, 2019).
Прислухаємося до
того, хто казав: «Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає».
Немає коментарів:
Дописати коментар